САНОВИ́ТИЙ, а, е.

1. Який має високий сан, чин. Пана Лободу зустрічала [вдова] перший раз у сінях, як біскупового друга і сановитого гостя (Ле, Наливайко, 1957, 210); Душопродавці сановиті, Лукавих істин гендлярі.. Вони йдуть шерегом навпроти, Бундючні, люті і товсті (Бажан, Роки, 1957, 207).

2. Показний; величний з вигляду. Випестила бабуся собі на втіху Івашка; такий з його вийшов бравий парубок, високий, сановитий і такий гарний, що од його погляду дівчата тали (Стор., І, 1957, 135); Сановитий шафар із двома челядниками.. розчинили двері до їдальні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 54.