СА́НКЦІЯ, ї, ж.

1. Затвердження чого-небудь вищою інстанцією; визнання законності чогось. Володимир без санкції патріарха призначив главою руської церкви корсуньського священика Анастаса, який провадив незалежну від Візантії політику (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 496); В керівництві університету появилася нова особа — політичний комісар на правах першого проректора, без санкції якого накази ректора не мали сили (Бурл., М. Гонта, 1959, 32); // Дозвіл, схвалення. Вона керувала господарством цілком самостійно і від чоловіка ніякої санкції на свої плани не потребувала (Кир., Вибр., 1960, 150); Самійло Овсійович і думки, мабуть, не припускав, що Ігор насмілився приїхати без батькової санкції (Шовк., Людина.., 1962, 292).

2. юр. Заходи впливу, покарання за порушення закону. Кримінальна санкція; // У міжнародному праві — заходи впливу щодо держави, яка порушила міжнародну угоду. Всім відомо, що ізраїльські війська припинили воєнні дії тільки після.. того, коли Ізраїль дістав тверде і рішуче попередження про застосування санкцій (Рад. Укр., 12. VI 1967, 1).

3. ек. У кредитних відносинах — заходи впливу, застосовувані банком до порушників фінансової, касової, розрахункової або кредитної дисципліни. Кредитна санкція.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 54.