СА́НКИ див. санки́.

САНКИ́, но́к, рідше СА́НКИ, нок, мн.

1. Те саме, що са́ни. Коники несли санки по гладенькій, як скло, дорозі (Н.-Лев., IV, 1956, 150); Панотець чорною квочкою вмощується в задку санок, вузькобородий фурман поперед нього виглядає миршавим (Стельмах, І, 1962, 270); Колись-то запряже [телятко] бичка І привезе гостинців санки: І маслечка, і молочка, Або ще й сиру і сметанки (Гл., Тв., 1957, 315).

2. Маленькі сани для катання малечі, спускання з гір, перевезення невеликого вантажу вручну і т. ін. Рубін сів у Володьки за спиною, санки рушили вниз (Сенч., Опов., 1959, 11); Влітку постачали [лісові робітники] базар грибами, ожиною, свербивусом. А взимку запрягались у ручні санки і возили собі дрова з лісу (Томч., Жменяки, 1964, 194); [Каленик:] Нічого більш не зробиш, треба платить! Любиш, каже, кататься — люби й санки возить! (К.-Карий, І, 1960, 216).

3. гірн., заст. Спеціальні ящики, якими відтягували вугілля із забою у головний штрек. Саночник так спритно навантажує свої санки, що в мене виникає сумнів: а чи ж є в нього хребет? (Кач., II, 1958, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 53.