САМОЦВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до самоцві́т. Кареліна відряджають у Башкирію на розшуки самоцвітного каміння: топазів, яшми, гірського кришталю (Видатні вітч. географи.., 1954, 71); А надійшла пора йому вертатись, То що тоді зробив для нього батько? Зробив йому він трон із бірюзи; Вінець обклав камінням самоцвітним (Крим., Вибр., 1965, 208); * Образно. Не завжди степ повертається до Андрія Луди то спекою, то морозом. Є в ньому стільки добра, і співу, і самоцвітної краси, яких не знайдеш ні в палацах, ні в казці, ні в сні (Бабляк, Літопис.., 1961, 106); // Вигот. із самоцвітів, оздоблений ними. [Перелесник:] Будь моя кохана! Звечора і зрана самоцвітні шати буду приношати (Л. Укр., III, 1952, 207); Каже цариця подати їй кубок важкий, самоцвітний, Золотом красний (Зеров, Вибр., 1966, 242).
2. Кольоровий, блискучий, сяючий, як самоцвіт. Самоцвітні іскри бавляться на снігових заметах, і зорі мерехтять над селом (Донч., IV, 1957, 124); Плавали зорі. Особливо одна з них переливалася найрізноманітнішими самоцвітними барвами (Кач., Вибр., 1947, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 50.