САМОЦВІ́Т, у, ч.
1. Кольоровий чи безколірний коштовний, напівкоштовний або виробний камінь з яскравим блиском. [Старий пан:] Великий князь прислав йому за його подвиг дорогий із самоцвітами перстень (Вас., III, 1960, 476); З давніх-давен славиться самоцвітами Україна. Вони широко застосовуються в народному господарстві як оздоблювальний матеріал (Веч. Київ, 14.ІІІ 1967, 1); * Образно. Затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів — (Коцюб., І, 1955, 149); * У порівн. На гіллях смерек, що колом обступали прилуку, висіли й грали, як самоцвіти, великі зерна роси (Скл., Карпати, II, 1954, 299); // Вироби, прикраси з такого каменю, оздоблені таким камінням. Накинула на себе небога свитину та й пішла, як була убрана на весіллі, в жемчузі, в дукачах і самоцвітах (Стор., І, 1957, 40); // перев. чим, перен. Те, що, даючи яскраві відблиски, нагадує цей камінь (про кристали снігу, краплі дощу, роси, сліз і т. ін.). Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами (Коцюб., І, 1955, 80); За хатою починався степ,.. майже до самого обрію вкритий пшеницею, по якому, граючи росяними самоцвітами, ходило сонце (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 3); Лист затріпотів в руках Орисі, щось гаряче ворухнулося в серці, сповнило відрадою груди й теплими самоцвітами очі зросило (Стар., Облога.., 1961, 85).
2. перев. чого, перен. Те, що вражає яскравістю вияву, є самобутнім взірцем чогось. З народних джерел, з народної поетики та культурної спадщини черпав він самоцвіти гумору, легкість і мудрість, якими пройняті комедійні образи (Вітч., 9, 1968, 191); Двічі орденоносна Україна ще раз демонструє перед москвичами свою красу і силу, найкращі самоцвіти своїх народних талантів (Рад. Укр., 17.XI 1960, 1); По крихітці, по пилинці збирає він [митець] самоцвіти життя, вносячи за кожну знахідку дорогу плату: жар серця, снагу душі, пломінь мозку (Літ. Укр., 8.I 1963, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 50.