САМОУПРА́ВСТВО, а, с. Порушення законного порядку при вирішенні певних справ; прояв особистої сваволі. Цариця Марія Нага була пострижена в монахині, її родичі й багато угличан були заслані за самоуправство й бунт (Іст. СРСР, І, 1956, 152); Добре бачить [Катря], як гніваються на неї батько з матір’ю за таке самоуправство (Кучер, Прощай.., 1957, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 49.