САМОСІ́В, у, ч., бот., с. г.

1. Природний посів рослин насінням, що осипається. Вся надія в людей лише на падалицю, тобто на хліб, який восени зійшов по стерні від самосіву (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 78).

2. у знач. присл. самосі́вом. Унаслідок природного висівання. Найцінніша пасовищна трава — тонконіг лучний, через 3 — 4 роки з’являється самосівом (Колг. Укр., 10, 1960, 30).

3. Рослина, що виросла внаслідок такого висівання. Дубки, вирощені в розсаднику, міцно вкорінюються і, навпаки, дво-, трирічний самосів дуба можна легко вирвати руками (Колг. Укр., 1, 1957, 39); На грядках з’явився досить густий самосів берези, осики і сосни (Колг. Укр., 11, 1961, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 45.