САМОРО́ДНИЙ, рідше САМОРІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який зустрічається у природі в готовому вигляді, створений природою; природний; протилежне штучний. Джерелами власними сам ти [Рим] рясний понадміру І самородних криниць досить таїш у землі (Зеров, Вибр., 1966, 375); // Який зустрічається у природі в хімічно чистому вигляді. Українські геологи відкрили грандіозний Передкарпатський басейн саморідної сірки, що містить сотні мільйонів тонн її запасів (Роб. газ., 24.ІІІ 1966, 2); Самородне золото.

2. перен. Який розвинувся без впливу освіти й виховання (про хист, душевні якості); природжений. У нього [Ю. Федьковича] було все..: був талант, свіжий та саморідний, була спосібність [здібність] зазирати безпосередньо в самі глибокі тайники життя народного і людської душі (Фр., XVI, 1955, 25); Кропивницький створив образ Івана Непокритого («Дай серцю волю, заведе в неволю») — глибоко симпатичний тип веселуна, добряка, жартівника з тонким гумором і водночас благородну високими якостями душі і серця натуру — самородну і самобутню..» (Життя Саксаганського, 1957, 28).

3. перен. Який виник, склався і т. ін. самостійно. Поетеса Ганна подала думку: гуртом скласти про свою вчительку співанку, добрати мелодію і повезти цей самородний витвір на свято пісні в район (Вол., Місячне срібло, 1961, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 44.