САМОПРА́ВНИЙ, а, е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. — Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Мушк., Чорний хліб, 1960, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 43.