САМОПОВА́ГА, и, ж. Повага до самого себе, до своєї особи. Почув [Андрій] гордість, самоповагу, наче не панич Льольо, а сам він оживить мертві стіни сахарні, пустить в рух колеса (Коцюб., II, 1955, 36); Колись Горький писав, що самоповага народу грунтується на його шанобливому ставленні до своїх великих поетів (Літ. Укр., 3.I 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 43.