САМОПА́С1, а, ч., діал. Той, хто пасе свою худобу окремо, не в спільному стаді. Ми самопаси, бо кожен з нас сам свої коні пасе (Сл. Гр.).
САМОПА́С2, присл., розм.
1. Без пастуха. Про гусей він не дбав зовсім, і вони ходили самопас (Фр., II, 1950, 60).
2. перен. Без нагляду. — Самопас я ріс, пустий хлопак (Фр., XIII, 1954, 62); В цей час виховання одбувалось, звичайно, «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця (Вас., Незібр. тв., 1941, 158); В Славка зовсім попсувався [пес]. Ходив самопас, мало держався хати (Март., Тв., 1954, 246); // Стихійно, без керівництва; самопливом. Тепер не треба пускати керівництва з рук, не треба давати справі йти самопас, треба направляти її на бажані рейки й повертати хід речей в необхідному напрямі (Хотк., Довбуш, 1965, 182); Чи то діяли пікет-чики Страйкому,.. чи то чинив самопас вуличний натовп, жадаючи підтримати страйкарів,— годі було зразу розібрати (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 42.