САМОПА́Л, а, ч. Старовинна зброя — гнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула. І шаблюка, мов гадюка, Й ратище-дрючина, Й самопал семип’яденний [семип’ядний] Повис за плечима (Шевч., II, 1963, 335); На озброєнні повстанської армії того часу [XVII ст.] були рушниці різних видів і назв (самопали, пищалі..) (Іст. УРСР, І, 1953, 228); Ремісничі сотні простували через Соборний майдан.., озброєні самопалами, шаблями, келепами, списами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 380); // розм. Рушниця взагалі (перев. саморобна). Не раз Микола з хлопцями потай підпливали на човнах до панського маєтку, вили в комишах вовками, закидали жандармів камінням. Один раз вони дістали самопали і відкрили таку стрілянину, що інгуші кинулись навтіки (Скл., Легенд. начдив, 1957, 5); Гуцули брали самопали, Здійнявши цівки вверх, до зір, Салют давали (Криж., Срібне весілля, 1957, 116); // розм. Саморобна вогнепальна іграшкова зброя. У нього в старому маминому кошикові.. схований справжнісінький самопал. Ручка — з дерева, а дуло — з мідної трубки. В дулі пропиляна дірочка, щоб можна було сірником порох запалювати (Ткач, Гриць.., 1955, 5); Пішла мода серед хлопців на самопали. Добували сталеві трубки, заклепували їх з одного кінця, робили отвір для запалювання, примоцовували [прикріплювали] до якого-небудь шматка дошки або просто дерев’яного обрубка — і самопал готовий (Загреб., Шепіт, 1966, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 41.