САМОНАВІ́ЯННЯ, я, с. Навіяння чого-небудь (думок, уявлень, почуттів і т. ін.) самому собі. Роль експериментатора захоплювала. Почував [Анатоль], що перероджувався, відмолоджений незбагнутою силою самонавіяння (Кач., II, 1958, 333); Кожному з нас доводилось зустрічати людей, які хворі тільки тому, що перебувають під самонавіянням. Такі спеціалісти по «самодіагностуванню» здатні навіть лікареві вселити віру в свою хворобу (Рад. Укр., 20.ІІІ 1964, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 39.