САМОЛЮ́БСТВО, а, с. Почуття власної гідності, звичайно загострене підвищеною чутливістю до думки про себе оточення. — Заздрість тільки й самолюбство До гризні людей призводить (Л. Укр., IV, 1954, 153); Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (Н.-Лев., IV, 1956, 248); Діти чутливі. І вразливі. Їх треба розуміти, оберігати їхню гордість, самолюбство (Дор., Не повтори.., 1968, 113); Піп не сів. Ображене самолюбство підбурювало його залишити князя і піти геть (Ле, Наливайко, 1957, 122); Його радував сам лист, приємно лоскотало самолюбство зізнання вродливої жінки (Панч, На калин. мості, 1965, 161); // кого, яке. Почуття власної гідності, зумовлене усвідомленням важливості свого фаху, роду занять і т. ін. Крім завидної майстерності, є у Миколи Лозенка і справжня гордість, самолюбство трудової людини (Рад. Укр., 4.VIІІ 1961, 3).

◊ Ті́шити самолю́бство див. ті́шити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 39.