САМОЛЮБИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що самолю́бний. Жушман самолюбивий, з гонором, за свою трудову честь горою стоїть (Ткач, Черг. завдання, 1951, 6); Самолюбивий хлопець втік із збору [загону], щоб ніхто не помітив його сліз (Донч., V, 1957, 449).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 39.