САМОЛЮ́Б, а, ч. Людина егоїстичної вдачі; себелюб. Самолюб всякому не люб (Укр.. присл.., 1963, 131); В бесіді вони [ліберали] часто люблять широкі, розмашні фрази, грімкі слова,— а на ділі вони крайні матеріалісти, консерватисти та самолюби (Фр., XVI, 1955, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 39.