САМОКРИТИ́ЧНИЙ, а, е. Який критично ставиться до себе, до своєї діяльності, поведінки. В розумних Гаврилових очах повно сміху, кепкування, видно, він людина самокритична, знає власну силу і недоліки (Збан., Сеспель, 1961, 274); // Сповнений самокритики; який містить у собі самокритику. Куцевич не почув самокритичного визнання Нерчина (Рибак, Час.., 1960, 445).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 38.