САМОЗРЕ́ЧНИЙ, а, е. Те саме, що самозре́чений. Гриня відкривав собі Тамару у її справжності, в її самозречній подружній вірності і не раз тепер себе ловив на тому, що йому хочеться бачити її (Гончар, Тронка, 1963, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 37.