САМОЗВА́НИЙ, а, е.

1. Який незаконно присвоїв собі чуже ім’я, звання тощо. — Я маю на оці,— вів далі Потоцький,— нечувану нахабність козацької старшини, цих самозваних шляхтичів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 100).

2. жарт. Який за власною ініціативою, без уповноваження, береться за певну справу, самочинно приступає до виконання якихось обов’язків. Тут самозваний лікар пригадав, що навіть полум’я сірника або блиск цигарки зможуть виказати його, і він поквапився відмовитись (Трубл., І, 1955, 51); З дивізійного суду на гауптвахту прислали самозваного взводного Тевелеса (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 37.