САМОЗАДОВО́ЛЕННЯ, я, с. Почуття і стан задоволення самим собою. Він [П. Саксаганський] не знав самозадоволення, самозаспокоєння, більше того, боявся цього (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 211); На садовій доріжці з’явилася група студентів на чолі з професором Карташовим. — Ось у цій тиші прожив я самітником два роки,— не без самозадоволення повчає професор своїх вихованців (Довж., І, 1958, 475); — Пробачте, Денисе Івановичу, пробачте, я не зразу розкусив вас. — А я й не зразу показував себе,— в жорстоких очах блиснуло самозадоволення (Стельмах, II, 1962, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 35.