САМОЗАБУТТЯ́, я́, с.

1. Стан забуття себе, своїх турбот, думок, переживань і т. ін. Може б, гарячка полеміки, політична боротьба пером дали б мені те самозабуття, якого я прагнув (Л. Укр., III, 1952, 686); Кріпаки-інтелігенти часто шукали самозабуття в пияцтві. А ще частіше накладали на себе руки (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 22); // Стан глибокої задуми.

Виво́дити (ви́вести) з самозабуття́ — те саме, що Виво́дити (ви́вести) із забуття́ (див. забуття́). «Припинити стрільбу, берегти боєприпаси». Ця «хазяїнова» команда, війнувши на Маковея бойовим холодком, мовби повернула йому тимчасово втрачене чуття реальності, вивела його з самозабуття (Гончар, III, 1959, 440); Зненацька веселий дзвінкий сміх і розмова вивели мене з самозабуття (Ткач, Жди.., 1959, 86).

2. Найвищий ступінь натхнення, захоплення, збудження, що призводить до граничної зосередженості на чому-небудь. Кожен прагне стати спадкоємцем ленінських рис характеру, ленінського самозабуття в роботі, широти ленінського світогляду, ленінської культури (Мист., 1, 1963, 27).

До самозабуття́: а) із великим захопленням; натхненно; самозабутньо. [Кость:] Треба сказати вам, що у нас батько людина спокійна, в наші справи не втручається, до самозабуття любить грати у хвильку і трохи боїться матері (Вас., III, 1960, 1972); Працював він азартно, до самозабуття, важко було назвати когось із товаришів більш дисциплінованого і витриманого, ніж Михайло (Збан., Сеспель, 1961, 191); Він тримав біля рота губну гармонійку і, надувши запалі землисті щоки, до самозабуття, вкладаючи у те всю душу, видував з неї нескладний мотивчик (Коз., Блискавка, 1962, 7); б) дуже; пристрасно; до нестями. М. Рильський до самозабуття закоханий у рідну природу (Літ. Укр., 14.XII 1962, 2); — Гастелло ненавидів ворога до самозабуття, до безмежності (Хижняк, Тамара, 1959, 223).

3. Добровільна відмова від своїх особистих інтересів в ім’я кого-, чого-небудь; саможертва, самозречення. За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася (Гончар, III, 1959, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 35.