САМОДІЯ́ЛЬНІСТЬ, ності, ж.

1. Особистий почин, творча ініціатива в якій-небудь справі, активна самостійна діяльність. В стародавніх утопічних легендах про рай поруч з ідеєю про божу ласку чи неласку, що дає й одбирає людям рай, прокидалася ідея про людську самодіяльність, про те, що людина може той рай заслужити (Л. Укр., VIII, 1965, 139); Виконуючи вказівки великого Леніна, партія безустанно розвиває творчу ініціативу і самодіяльність широких мас трудящих, виховує в них почуття хазяїв держави (Укр. іст. ж., 2, 1960, 40).

2. Художня (музична, театральна, хореографічна, поетична та ін.) творчість осіб, які не є професіоналами. Самодіяльність — чудовий засіб прилучення народних мас до культурних цінностей, гармонійного розвитку людини (50 р. Вел. Жовтн. соц. рев., 1967, 44); Народні мистецькі таланти, які з тих чи інших причин не професіоналізуються, мають собі широке поле для свого розвитку й цвітіння в тім прекраснім русі, який зветься самодіяльністю (Рильський, Веч. розмови, 1964, 61); Кожної суботи в училищному клубі показували новий кінофільм або влаштовували концерти, вечори художньої самодіяльності (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 34.