САМОДЕРЖА́ВСТВО, а, с. Форма правління державою, за якою верховна влада зосереджена необмежено в руках однієї особи — самодержця; абсолютна монархія, абсолютизм. Намагання Карла І відновити самодержавство викликало обурення буржуазії і нового дворянства (Нова іст., 1956, 8); Російська соціал-демократична робітнича партія ставить своїм найближчим політичним завданням повалення царського самодержавства і заміну його республікою на основі демократичної конституції.. (Ленін, 6, 1969, 193); // Необмежена влада самодержця. Самодержавство є верховна, безконтрольна, безвідповідальна, невиборна влада однієї особи (Ленін, 8, 1970, 334); // Царський уряд. Самодержавство царя вело відчайдушну боротьбу проти запровадження представницьких установ у Росії (Ленін, 20, 1971, 4); Скинення царя і самодержавства ми, вчителі, селянські сини, чиновники дев’ятого класу, зустріли з величезною стихійною радістю (Довж., І, 1958, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 33.