САМОВІДЧУТТЯ́, я́, с. Відчуття власного морального або фізичного стану; // Здатність свідомо осягати навколишнє; притомність. Міцний і запашний дим [сигари] стверезив [отверезив] її і повернув їй самовідчуття (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 95); // Усвідомлення, відчуття в собі яких-небудь властивостей. Який багатий наш народ на веселощі — буйні, пристрасні, всевладні! Це самовідчуття своєї сили в народі — найчудовіша його риса (Мас., Життя.., 1960, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 31.