САМОВІДРЕ́ЧЕННЯ, я, с. Те саме, що самозре́чення. Коли ми були в нужді, по смерті батька, з якою витривалістю, з яким самовідреченням вона зносила все, уривала собі від рота, щоб не дати нам із мамою почути недостатку! (Фр., VI, 1951, 293); — Не можу,— відповів з героїчним самовідреченням бравий вояка Швейк,— мушу бути в канцелярії, ану ж хтось телефонуватиме (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 31.