Про УКРЛІТ.ORG

самовладний

САМОВЛА́ДНИЙ, а, е, заст.

1. Який має необмежену державну владу; самодержавний. * Образно. [Овлур:] Не забувай, небоже, що ось тут Я пан, я самовладний цар у лісі, А ти в моїх руках (Фр., IХ, 1952, 283); // Який є проявом самовладдя (у 1 знач.), заснований на самовладді. Парламент зажадав суду над міністром лордом Страффордом, найбільш запеклим провідником самовладної політики короля (Нова іст., 1956, 9).

2. Який самовільно взяв на себе право безроздільно управляти кимсь, чимсь; свавільний. Прагнучи зміцнити свої соціально-економічні позиції, середній і нижчий прошарок бояр та міське населення тяжіли до сильної князівської влади і підтримували її в боротьбі проти самовладної боярської знаті (Іст. УРСР, І, 1953, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 31.

вгору