САМОБУ́ТНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. самобу́тній. Сильний талант збагачується від інших і зберігає самобутність, що живиться соками рідної землі, подихом історії, життям народу (Літ. Укр., 25.VIІ 1969, 3); Українська вишивка має досить давні традиції і своєю самобутністю, оригінальністю, багатством узорів, гармонією кольорів, незвичайною красою вражає кожного, хто ознайомиться з нею (Нар. тв. та етн., 1, 1968, 50); Вона змалку тільки про те й мріяла, щоб побачити справжнє народне весілля — в усій його самобутності та багатстві фольклору й етнографії (Смолич, Мир.., 1958, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 29.