САЛОГУ́Б, а, ч., заст., зневажл. Міщанин; торговець. — Он, бачите, каже Гвинтовка,— ідуть у двір, познімавши шапки, ніжинські кушніри да салогуби (П. Куліш, Вибр., 1969, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 20.

Салогуб, ба, м. Бранное: торговецъ, мѣщанинъ. К. ЧР. 69, 426. Міщанин узиває селянина — очкур, чубрій; а селянин міщанина — салогуб. О. 1862. VIII. 32. Пика широка та одутловата, як у того салогуба. Стор. І. 60. К. Повѣсти. І. 200.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 98.