САКСОФО́Н, а, ч. Мідний духовий музичний інструмент із характерним тембром. Урвався ритм танго, і неприродно застогнав ніби насмерть ранений саксофон (Ле, Мої листи, 1945, 7); Завивання саксофонів і оглушний перестук барабанів мало заважали йому (Рибак, Час.., 1960, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 17.