САКВИ́, ко́в, мн. Дві з’єднані одним полотнищем торби, які перекидають через плече (на груди й спину) або через спину коня, осла і т. ін. Почепив [рибалка] собі сакви на плечі, У люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв (Греб., І, 1957, 75); Остап скочив на берег, легким рухом закинув на плечі сакви й незабаром зник у чагарнику (Коцюб., І, 1955, 338); Часто він їздив уночі в хутір.. А вранці повертався на похмілля з саквами біля сідла, повними книшів, сала, самогону… (Головко, І, 1957, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 16.

Сакви, ко́в, ж. мн.

1) Сума переметная. Прив’язав сакви до тропу, взяв коня за повід. Мкр. Н. 11.

2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 374, 379.

3) Названіе двухъ взятокъ при игрѣ въ хвальку. КС. 1887. VI. 466. Ум. Саківки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 97.

са́кви́ (зменшені — са́ковки́, са́­ківки́) — дві, з’єднані одним по­лотнищем, торби, які перекидають через плече (на груди й спину) або через спину коня, осла. Почепив собі сакви на плечі, у люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв (Є. Гребін­ка); Марія через плече несла сакви з овечою бринзою (Ю. Смолич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 521.