САЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Садити, садовити, саджати. Не сон-трава на могилі Вночі процвітає, То дівчина заручена Калину сажає (Шевч., II, 1963, 11); Велів [Еней] два човни знаряжати [споряджати], І сухарями запасати, І воїнів туди сажать (Котл., І, 1952, 200); [Xведір:] Беріть їх та в тюрму сажайте (Мирний, V, 1955, 255); Я б цілу ніч дивився залюбки, Як поплавом танок ведуть дівчата, Як гопака сажають парубки (Стар., Вибр., 1959, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 15.

Сажати, жа́ю, єш, гл.

1) = Садити 1. Та йди, жінко, та йди, любко, квасолі садити. Грин. ІІІ. 350.

2) = Садовити. Багатого за стіл сажають, а убогого й так випроважають. Ном.

3) Поселять, поселить. Ой став городи, панські слободи по річках сажати. КС. 1882. II. 436.

4) Всовывать, вкладывать. Сажай мені кужель у праве ухо! — Вона всадить. ЗОЮР. ІІ. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 96.