РІШУ́ЧО, присл. Те саме, що рішу́че. Мати чоловіка, стара господиня,.. любовно, але рішучо відсунула молоду невістку від усякого господарювання й життєвих дрібниць (Хотк., II, 1966, 10); По обіді треба лежати, дозволяється не спати, як хто вже рішучо не хоче (Л. Укр., V, 1956, 339); Лейбуньо.. так любить [пироги з черницями], що віддав би за них усе, але то рішучо все на світі (Фр., II, 1950, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 582.