РІШУ́ЧЕ, присл. 1. Присл. до рішу́чий 1, 2, 4. [Адмірал:] У нього вчитись треба, як діяти рішуче і точно (Корн., І, 1955, 54); Дійсно, окрилений дядьковим листом, Павло твердо вирішив, нарешті, рішуче поговорити з Людмилою (Головко, II, 1957, 474).

2. Зовсім, цілком. Маріцца рішуче перемінилася в відносинах до неї (Коцюб., І, 1955, 271); Рішуче помилково він потрапив до сутани; йому далеко більше до лиця була б якщо не кольчуга, то, в усякому разі, плащ народного трибуна (Хотк., Довбуш, 1965, 23); Два запорожці рішуче розійшлися в поглядах (Довж., І, 1958, 233); // Без сумніву, безперечно. Ні, він [син хазяйки] рішуче має до нас симпатію, що видко з його обличчя (Коцюб., II, 1955, 242).

3. Категорично, твердо, не вагаючись. — Ні, я звідси не піду, поки мені до копієчки не буде заплачено, — рішуче одказав Омелько… (Мирний, IV, 1955, 374); Була така думка, щоб Абдулаєва взагалі перевести в роту постачання. Але він від цього рішуче відмовився (Тют., Вир, 1964, 490).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 581.