РІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., розм. 1. перех. Вираховуючи, обчислюючи і т. ін., виконувати, розв’язувати що-небудь. Завдання він рішав в одну хвилину, заплутаних місць у нього не було (Хотк., І, 1966, 147); Шаради рішали, чи що. Обступили всі Славу, а вона накреслила паличкою на землі коло, а в середині кола написала дві літери — «ля» (Головко, II, 1957, 268); Довбня плавко, без запинки рішив одну задачу, потім другу, третю (Мирний, IV, 1955, 112); // Шукати яку-небудь відповідь на питання, намагатися пояснити щось і т. ін. Він помітив, що уперто рішає настирне питання і не може рішити: що значить сон, який приснився сьогодні жінці?.. (Коцюб., II, 1955, 283); Трудне питання помогла рішити таки пані Качковська (Л. Укр., III, 1952, 645).
2. неперех. Роздумуючи, обмірковуючи, спостерігаючи і т. ін., робити певний висновок; вирішувати. — Чого ж вона там була в кабінеті? А пан же де був? — допитувались жінки. — Та й пан же там — з нею! — Он воно що! — рішали молодиці, а дівчата, похнюпившись, лукаво всміхалися… (Мирний, IV, 1955, 235); — Тричисниці до смерті, — рішає Хо, дивлячись на нього (Коцюб., І, 1955, 175); Сам же [Кузь] взяв одступив од лави. «Сердиться, значить», мати рішила і вголос одрізала: — Що ж, я прохати ласки не буду (Тич., І, 1957, 257).
3. перех. Доводити до кінця, завершувати що-небудь. — Нехай мені дякують, що швидко діло рішив; а виноватий [винуватий] нехай жалкує на себе (Кв.-Осн., II, 1956, 179); Хай пани ідуть до Думи голову сушити, я вам справи господарські поможу рішити (Л. Укр., І, 1951, 278); // Мати основне, вирішальне значення у закінченні, завершенні чого-небудь. Кінець діло ріша (Номис, 1864, № 10005).
4. перех. і без додатка. Обговорюючи що-небудь, ухвалювати певне рішення, приймати постанову, виносити вирок і т. ін. [Кембль:] Та все одно — був, чи не був на раді, а вже коли громада вся рішає, то всяк примушений рішинця [рішенця] слухать (Л. Укр., III, 1952, 25); Не вперше рішать нам державні діла У нашій шахтарській столиці! (С. Ол., Вибр., 1959, 239).
◊ Ріша́ти (ріши́ти) до́лю чию — визначати, як хто-небудь далі житиме, що робитиме і т. ін. [Віра:] Що коли ці папери єдиний доказ його виновності [вини]… і я мушу сама рішати його долю… Жах… (Коч., II, 1956, 223).
5. неперех. Поміркувавши, зваживши всі можливі варіанти, вибирати один, зупинятися на одному якомусь способі дії, намірі і т. ін. — Затявся пан, держімось і ми. — Проти громади нічого не зробить. — Не присилує жати. — Авжеж. — Бастуймо і край, — рішає Півтора Лиха (Коцюб., II, 1955, 54); Петро товаришів спитав, протерши очі: — Ну, хлопці, хто куди рішив? (Дор., Три богатирі, 1959, 19); // перех., з інфін. Після роздумів наважуватися щось виконати, зробити. Рішила Хівря Василю грошей не давати (Григ., Вибр., 1959, 113); Рішив Василь найнятися у робітники (Хотк., І, 1966, 102).
6. перех. Убивати кого-небудь, заподіювати смерть комусь. Висмоктана з пальця й легенда про те, що гримуча змія, так само як скорпіон, у безвиході рішає себе смертельним «самоукусом» (Наука.., 2, 1967, 42); — Я його зараз пристрелю. Яка-небудь Пищи-Муха буде мене ганяти по тричі на день. Я його зараз рішу (Панч, І, 1956, 202); // Розбивати, ламати, трощити що-небудь. [Конон:] А я свою гармонію чисто рішив, як брязкнув [брязнув] нею об землю, так в цури й розлетілась (Кроп., II, 1958, 449).
◊ Ріши́ти життя́ — убити.
7. чого, перех., рідко. Позбавляти (у 1 знач.) чого-небудь. — Господи милосердний! не осироти нас! Не віднімай від нас нашої радості! Ріши мене усії [усієї] худоби..; а нехай вона [Маруся] поживе на світі… (Кв.-Осн., II, 1956, 84).
8. тільки док., перех., рідко. Жадібно з’їсти, випити і т. ін. все до останку. Пан писар уже давно випив і простої, випив і калганової,.. попав півкурятини, так її й рішив (Кв.-Осн., II, 1956, 264); // Повністю витратити що-небудь. — Скоро увесь [хліб] рішить [Брус] (Кв.-Осн., II, 1956, 135); [Xимка:] За два місяці сотню рублів, що панич на весіллі подарував, рішив [Іван] до копієчки… (Мирний, V, 1955, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 580.