РІ́ЧИ́ЩЕ, а, с.
1. Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода. Тільки пройшовши попід залізницею, вода ще з більшим клекотом виривалася знов у бетонне річище і йшла геть з міста (Ле, Міжгір’я, 1953, 41); Луг, на який вони прийшли, був давній і старий; колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою, по веснах заливалося водою, а коли вода спадала — просихало (Тют., Вир, 1964, 229); * Образно. В’їжджали [дівчина з Григорієм] в Кураву, в тиху глиб між садки та хати, в річище вулиці з берегами сірих тинів (Гуц., Скупана.., 1965, 21); * У порівн. Тату, рука твоя вірна й тверда, зморшки на ній ніби річища темні й глибокі, сповнені потом в труді (Голов., Поезії, 1955, 10); // Великий водяний потік. Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв’язок, як є він поміж десятками струмків, що зливаються в одне річище (Жур., До них іде.., 1952, 149); // Заглиблення у грунті, де тече водяний потік. Вже з гори Клумак бачив виповнене дощами водоймище, гать, річище потоку, дараби, що лежали на сухому (Скл., Карпати, II, 1954, 302); Воли завзятіше захитали рогами.. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище весняного потоку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 387).
2. перен., чого, який. Шлях або напрямок розвитку, руху чого-небудь. Наша література, наше мистецтво течуть вірним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси (Рильський, IX, 1962, 168); Громовий залп «Аврори» провістив початок нової ери в історії людства — ери соціалізму. З того історичного часу новим річищем пішло життя (Мист., 5, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 578.