РІЛЬНИ́Й, а́, е́, рідко.

1. Прикм. до рілля́; // Оброблений для рільництва (про землю). У багатьох місцях ці ліси по схилах були вже вирубані чи випалені, й там всюди темніли рільні землі й людські оселі (Скл., Святослав, 1959, 63).

2. Який займається рільництвом. — За паровим плугом потяглися й бунти.. рільних робітників (Фр., III, 1950, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 575.