РІКА́, и, ж.

1. Водний потік, що живиться із джерела або стоком атмосферних опадів і тече по видовжених зниженнях рельєфу від верхів’я до гирла. Серед села тече ріка. Над берегом, коло горбка, Стоїть з цебринами керниця (Рудан., Тв., 1959, 68); Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331); На четвертий день вітер змінив напрям. «Константин» вийшов у гирло ріки (Тулуб, В степу.., 1964, 265); * У порівн. Мільйони зір повільним бігом Течуть над нами, мов ріка (Мас., Сорок.., 1957, 220); // чого, у сполуч. з ім. у род. в. Уживається для образного позначення процесу протікання, розвитку чого-небудь. А ріка життя все шумить, і піниться, і стогне, і великим напором безконечним несе нові, нові, все нові жертви (Хотк., II, 1966, 329); Ріки історії багато піску нанесли в його біографію, і сам він, перехилившись, стояв наполовину замулений в легендах (Тич., III, 1957, 43).

∆ Режи́м ріки́ див. режи́м.

◊ Медо́ві[ї] та моло́чні[ї] рі́ки див. медо́вий; Моло́чні рі́ки й ма́сляні береги́ див. моло́чний; Поли́тися ріко́ю див. полива́тися.

2. чого, перен. Велика кількість чого-небудь такого, що тече, сиплеться і т. ін. — Я, моя матінко, ріки сліз вилила — благала: сину, оженися, коханий, оженися! (Вовчок, І, 1955, 220); Знай: зерна золота ріка І вугілля потоки чорні — Це все рука більшовика, Це Жовтня мускули незборні (Рильський, І, 1956, 187); // кого, чого, яка. Безперервний великий потік, маса кого-, чого-небудь, що рухається. Що там за гомін?.. Ах, знаю, знаю, — Се вулицями стугонить Ріка народу (Фр., XIII, 1954, 438); Дорога підіймалася вище і вище. Попереду в темряві ворушилася, гаркотіла, звиваючись, безкрая людська ріка, що текла не вниз, а насупроти гір (Гончар, III, 1959, 76).

3. у знач. присл. ріко́ю, рі́ками. У великій кількості. Колись там [у селі] весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне, вино рікою Гостей неситих налива… (Шевч., II, 1963, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 574.