РІЗЬБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. різьбля́ть; недок., перех. і без додатка.

1. Наносити малюнок, візерунок різцем на який-небудь твердий матеріал; прикрашати щось різьбленням. Він щодня різьбив, мережачи преловкі візерунки на тих на трьох нових стовпах (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 161); Ще юнаком Прокіп разом з батьком різьбив наличники вікон до сільських хат (Нар. тв. та етн., 6, 1964, 67).

2. Вирізуючи, ріжучи, створювати скульптурне зображення з якого-небудь, перев. твердого матеріалу. У галузі дерев’яної скульптури успішно працюють лемківські майстри.. Вони різьблять птахів, звірів, часто звертаються також до сюжетних композицій з життя верховинців (Нар. тв. та етн., 1, 1968, 60); [Меценат:] Боги мої! Ви подивіться, друзі! Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!.. (До Неріси). Він різьбив із тебе? (Л. Укр., III, 1952, 459); — Перед вами — дві корови, теля і постать доярки; це зображення взято із камінного саркофага єгипетської принцеси Кауіт. П’ять тисячоліть тому цю урочисту прикрасу різьбив, може, найкращий скульптор країни (Вол., Місячне срібло, 1961, 290); * Образно. Спогади з такою ясністю різьбили, карбували минуле, наче воно стояло перед ним, як цей глухий осінній вечір… (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 680); // Обробляти поверхню твердого матеріалу, створюючи яке-небудь зображення. — Хіба ви знаєте, як різьбити дерево? — питаю я. — Звичайно, знаю. На острові Пао я часто тільки цим і займався. Коли моя мала поїде було до сусіднього острова, я сиджу і вирізую з.. кореня її обличчя і тіло (Ю. Янов., II, 1958, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 572.