РІЗНИ́К, а́, ч.
1. Той, хто забиває худобу або птицю на м’ясо. Лукія колись у селі бачила, як різник зарубав теля (Донч., III, 1956, 24); * У порівн. Злиняла гімнастерка.. на солдаті не була підперезана ременем, розстебнутий комір, безладно закочені рукава, як у різника (Ле, В снопі.., 1960, 215).
2. Продавець м’яса; м’ясник. Ще не мало йому приходилося у той день бігати. До хлібника, до різників, повара найняти (Мирний, III, 1954, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 565.