РІДІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ріді́ти. — Старієте, Антоне Андрійовичу, — зауважила Уляна Григорівна, зупиняючи невеселий погляд на його рідіючій чуприні і жилавій шиї, покарбованій глибокими зморшками (Добр., Очак. розмир, 1965, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 556.