РІДНЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до рі́дний. — Будьте мені батеньком рідненьким! не гнушайтесь бідним сиротою!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 57); [Мар’яна:] Який щирий та вірний був би козак з мене! Як би я тоді боронила.. наш край рідненький… (Вас., III, 1960, 29); — Степане Васильовичу, рідненький, — плачучи, охопила [Дарина] його руками, притулилась до нього, не сміючи поцілувати (Стельмах, І, 1962, 602).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 557.