РІДИНА́, и, ж. Один із станів речовини, проміжний між твердим і газоподібним. Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Ю. Янов., II, 1958, 42); Увійшов хазяїн, витяг руку з кишені і поставив на стіл пляшку з мутною рідиною (Сенч., Опов., 1959, 311); // Текуча суміш із різних твердих і рідких речовин. Соломія спробувала викопати рукою ямку і справді докопалась до води. Була це густа, гнила й тягуча рідина, з противним запахом (Коцюб., І, 1955, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 556.