РІВНОМІ́РНО. Присл. до рівномі́рний. Воно [серце] билося рівномірно, так, як рівномірно й спокійно дихав Сергій (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 13); З бляшаної покрівлі стікали каплі в дубовий дзбан, стукали рівномірно, набридливо і безконечно (Тют., Вир, 1964, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 551.