РЯТУ́НОК, нку, ч.
1. розм. Дія за знач. рятува́ти і рятува́тися.
2. Можливість врятувати, врятуватися; вихід із небезпечного, скрутного становища. [Прісцілла:] Я піду туди. Як не врятую [громаду], то загину вкупі! Прощай, Руфіне.. [Руфін:] Стій! Стривай, Прісцілло! Рятунок є (Л. Укр., II, 1951, 387); Він хотів жити, він шукав рятунку, й тому спробував захищатись (Скл., Святослав, 1959, 602); // Те, що звільняє, захищає від чого-небудь. Навіть те тяжке, прикре спання по обіді вважав [Славко] тепер за рятунок від душевної муки (Март., Тв., 1954, 244); Зимою Гавриловим дітям тільки й рятунок від простуди, що парене молоко з лоєм (Тют., Вир, 1964, 88); //Той, хто рятує, визволяє від чого-небудь; рятівник. [Максим:] Ось є наш рятунок — ся дівчина мила. Без неї б нас нині вже могила вкрила! (Фр., IX, 1952, 426).
3. рел. Звільнення від гріхів, від вічних мук у потойбічному житті. [Єпископ:] Ми дбаємо про тебе по-братерськи, душі твоїй рятунок дати хочем (Л. Укр., II, 1951, 501); Подивився старий і на дружину, і на свічку, поставлену на рятунок його душі, та й пішов з Морозенком у степи розшукувати пана (Стельмах, І, 1962, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 927.