РЯДЕ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до рядно́. Підбив Михайло сінце їй [Оленці] на возі, ряденцем заслав, поїхали (Тесл., З книги життя, 1949, 114); Було якесь свято, бо в хаті змазали долівку, навіть поклали біля порога ряденце витирати ноги (Панч, На калин, мості, 1965, 16); * У порівн. Набігла хмарка, мов чумацьке ряденце (Коцюб., І, 1955, 43); Аж ось і місяць посріблив поріг. Блідим ряденцем у сінешню ліг Сумирну сутінь (Мисик, Верховіття, 1963, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 923.