РЯБОТІ́ТИ, ряботі́є і ряботи́ть, недок., розм. Підсил. до рябі́ти 2-5. Був ніжний березень. Вода Вже ряботіла калюжками… (Рильський, II, 1946, 26); Од соків потріскалися дині, Ряботіють густо кавуни (Стельмах, Жито.., 1954, 71); Неглибокі воронки від двадцятикілограмовок порваними лишаями ряботіли на стерні (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 11); Високоверхі дерева виструнчились над дорогою. Фіолетові тіні ряботіли перед очима (Коп., Вибр., 1948, 148).

◊ [Аж] в оча́х ряботи́ть (ряботі́ло), безос.— те саме, що [Аж] в оча́х рябі́є (рябі́ло) (див. рябі́ти). Дивлюсь я на обидва боки — гей, як просторо! То було аж в очах ряботить. Ниви, нивки та ще й нивочки. Лани та ланочки. Латки та латочки. Як жебрацька одежина (Жур., Вечір.., 1958, 345); Сонце стояло високо над селом, широкий і тихий став виблискував у його променях сріблястою, аж сліпучою хвилею, і від того ряботіло в Грицевих очах (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 921.