РЯБОТИ́ННЯ, я, с., збірн.
1. Шрами від віспи або руді пігментні цяточки на шкірі людини. Його червоне обличчя в густому ряботинні не віщувало нічого втішного (Голов., Тополя.., 1965, 11).
2. Плями або цяточки іншого кольору на якому-небудь фоні. Руки й груди [Литки] були, наче січкарня з двома дишлами, обличчя, як розрізаний надвоє най-достигліший кавун з чорним насінням-ряботинням (Епік, Тв., 1958, 36).
3. чого. Безліч предметів, від яких рябить в очах. В повітрі заколивалося ряботиння недбало скинутих бомб (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 557).
4. Дрібні хвилі на поверхні води; брижі. Кругом весла повільно Ряботиння наростає (Шпак, Вибр., 1952, 108); Весняний вітер сердито скуб солом’яну стріху і притрушував синювато-іскристе ряботиння калюж (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 921.