РЯБЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. Пестл. до ряби́й. Квітник перед ганком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками (Коцюб., І, 1955, 460); Сіяла баба квасолю кругленьку й невелику, білу; сіяла також рябеньку, од якої і суп і борщ здавалися немов веселіші (Гуц., З горіха.., 1967, 139); Упоравшись, зняла [Харитя] серп з полиці, поклала в торбинку хліба та цибулі і зав’язала рябенькою хусточкою (Коцюб., І, 1955, 16); Гарне [телятко] таке, рябеньке, облизане, наче тільки що вмилося (Гончар, II, 1959, 162); // у знач. ім. рябе́нький, кого, ч.; рябе́нька, кої, ж.; рябе́ньке, кого, с. Тварина, що має неоднорідне, плямисте забарвлення. Тепер не їсть, не п’є оця рябенька (Воронько, Казка., 1957, 24).

2. розм. Те саме, що ряби́й 2. Це була звичайна собі дівчина, метка й моторна,.. досить таки крихкотіла і навіть рябенька трішки, дзюбата — після віспи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 919.