РЮ́МСАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що рю́мати. [Полковник (помовчавши):] І досі плачеш?.. Знаю, чого рюмсаєш!.. (Кроп., V, 1959, 495); Яшко виліз на піч і тільки тоді почав рюмсати (Панч, На калин. мості, 1965, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 919.

Рюмсати, саю, єш, гл. Плакать, рюмить. Ном. № 13527.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 91.