РУ́ТИТИ, ру́чу, ру́тиш, недок., діал., ірон. Міцно й багато спати. — Доки йому рутити? Ще мало спав? Однаково виспиться — та й піде на всю ніч,— зморщивши свої біляві брови, мовила пані (Мирний, III, 1954, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 914.

Рутити, ручу, тиш, гл. Крѣпко спать (насмѣшливое слово). Чуб. VII. 576.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 89.